Бої за Чернігів — центр області, яка межує з Білоруссю та РФ, звідки російські війська вторглися в Україну, — почалися з 24 лютого. Місто армія Росії не захопила, проте до початку квітня воно було в облозі та постійно обстрілювалося. Чергова частина проєкту Суспільного про лікарів на війні — про медиків Чернігівської міської лікарні. Вони розповіли про те, як стали воєнним шпиталем, працювали без води та опалення й робили операції під світлом ліхтарів.

Для головного лікаря Чернігівської міської лікарні №2 Владислава Кухара 24 лютого мало бути звичайним четвергом. Чоловік планував вихідні, а також як депутат міської ради готувався до наступної сесії, яка мала початися у понеділок.

“Зранку ми почули потужні вибухи, у місті завили сирени. Увімкнули з дружиною телевізор одразу, зрозуміли, що почалася війна. Я поїхав на роботу і більше з лікарні не виходив. Наступні п’ятдесят діб злилися в один безкінечний день.

Перші поранені у нашій лікарні з’явилися майже одразу. Медперсонал швидко зорієнтувався, але найбільші проблеми почалися, коли пропало світло, вода, тепло, зник зв’язок. Люди почали виїжджати з міста, в тому числі і медичні працівники, зокрема й ті, хто працював у стаціонарі. Деякі зникали просто без попередження. Це була одна з найболючіших проблем. У кожного своя історія, ситуація, я нікого не засуджую. Натомість війна розкрила багатьох колег, які залишилися, зціпили зуби і весь складний час виконували роботу. Зрештою працювали ми половиною колективу, половина виїхала”.