Після початку повномасштабної війни чи не кожен зрозумів, що головне — це люди та їхні життя. Адже замість затишних квартир дехто опинився у пастці російської окупації й був вимушений жити у нелюдських умовах. 

Багато людей намагалися евакуюватися з гарячих точок самостійно, але російські військові розстрілювали їх упритул. Не допомагали навіть написи на автівках Діти. Крім того, багато людей просто не мали власного транспорту. 

Команда Владислава Самойленка не могла лишитися осторонь й зоставити людей у таких умовах. Чоловік вирішив організувати евакуацію. 

Ти просто робиш те, що можеш робити в конкретний момент, і допомагаєш іншим, – пояснює Владислав. 

Розуміючись на тому, як рухається лінія фронту та які міста в небезпеці, як рухаються російські війська та як їх можна об’їхати навіть з підірваними мостами, його команді вдалося врятувати більше тисячі людей з Ірпеня, Бучі та Чернігова. 

Як евакуювали людей

Стратегія команди була простою: в міста везуть ліки, генератори, їжу, а назад вивозять людей. 

Команда ніколи не ставила умов для евакуації, вивозили абсолютно всіх: жінок, дітей, чоловіків різного віку. Коштів за евакуацію не брали. 

Єдиною перешкодою та складністю було зібрати всіх бажаючих евакуюватися в одному місті, адже шанс, що туди вдасться дістатися живими, був не дуже високий. 

Люди з Бучі йшли колонами через ліс, бо проїхати було неможливо. 

Хлопці досліджували графік бойових дій, вираховуючи найбезпечніший маршрут, адже на кону стояли життя людей. 

За словами Владислава, ідеальним для роботи був час від восьмої ранку до другої або четвертої дня. В ці години була можливість заходити волонтерам й витягувати людей з-під підвалів для подальшої евакуації.   

Проте не завжди все можна спрогнозувати. Одного разу евакуація могла закінчитися трагічно. 

Тоді російська броньована техніка перерізала шлях з боку Стоянки й довелося різко повернути, адже з’явилася інформація, що попереду розстріляли дві автівки. 

У таких умовах ти стаєш не тільки водієм, а й медиком, адже мусиш надавати першу допомогу. 

Раджу пройти всім базові курси першої допомоги, щоб знати як рятувати, зупиняти кровотечі тощо. 

У Чернігові проводити евакуацію було ще важче. Після того, як там підірвали мости, команда домовлялася з воїнами ЗСУ, для яких везла бронежилети. Організовували все так, щоб ЗСУ по дорозі заїхали на певну вулицю й забрали людей, яких вже потім евакуюють. 

Далеко не всі люди були готові до евакуації, навіть ставили умови, тож треба було ще й вести перемовини, аби допомогти зробити перший крок. 

Команда Владислава втратила не одну машину, бо там, де були сильні обстріли, доводилося діяти в розсипну. Але найважливіше, що волонтерам вдалося доставити всіх живими. Жодна людина не загинула. 

Зараз команда не припиняє своєї роботи та вивозить людей зі східних областей країни. 

Ми знаємо, навіщо це робимо: йде війна на виживання, в якій ми маємо перемогти.