Окупанти, які розміщуються серед житлових будинків, поводяться агресивно.
Більше сотні автобусів сьогодні вирушили в район населених пунктів Ірпінь, Ворзель, Буча, але їм не вдалося вивезти людей з зони активних бойових дій.
Білогородка, десятки якщо не сотні автобусів їдуть у бік Ірпеня, Бучі, Ворзеля. Це Житомирська траса, на узбіччі знищений ворожий танк, зо 5 спалених автівок. Де їхні власники, чи не залишилися вони в своїх машинах, не відомо. В районі села Мила лунає кілька вибухів, здіймаються хмари чорного диму, щось горить біля багатоповерхівок, теж не з’ясовути подробиць, зупинятися у цьому місці не бажано. За Дмирівкою, в напрямку Ірпеня та Ворзеля колону зупиняють російські солдати, вони поводяться агресивно, вони направляють автомати на водіїв першого авто.
Журналісти змушені повернутися на переправу через річку Ірпінь. У багатокілометровій черзі тут стоять люди, які виїжджають власним автотранспортом.
« У Ворзелі росіяни стоять, в мене біля хати 3 БТРа стоять, польова кухня. Не було ані світла, ані газу, ані води, весь час обстріли. Спали в підвалі », – розповідає один із водіїв.
Історія волонтерів вражає, вони показують свій постріляний бус і розповідають про загиблих товаришів.
« Ворог обстріляв нас, але ми встигли втекти, Бог дав нам життя. Насмерть убило нашого товариша з СВД і ми довезли його до лікарні, та, на жаль, через 10-15 хвилин, в легені попала куля над серцем… І на тому боці також нашого побратима вбили, обстріляли мирну машину, гуманітарну допомогу », – розповідають волонтери.
Усі ці люди тікають зі справжнього пекла, влаштованого «руським міром». Все спалене, потрощене, розбите, все у вогні та диму. Здається тут вже нема нічого живого, але ні, на вулиці журналісти зустріли чоловіків. Вони вже не пригинаються під час пострілів. «Світла немає, води немає, тепла немає, газу немає. Тому годуємо все господарство, яке тут є, намагаємося один одному допомагати», – пояснює чоловік.
Залишити відповідь