У її житті – це вже друга війна. Першу – вона дуже добре пам’ятає, тоді маленька Євдокія з родиною жила на Сумщині.  Пригадує  як мама ховала її  та  старшу сестру від солдатів на горище. «Одягла мене в старе ганчір’я, я била повна. Намагалися ховатися, але жодного разу не було, щоб ґвалтували», – пригадує жінка.

І як всі раділи, коли батько повернувся з війни. Гола і боса, так згадує своє дитинство в Другу світову. «Як у війну ми мучились, їсти нічого, на поля ходили, гнилу картоплю збирали, щавель», – каже жінка.

Вона знову пережила голод і холод і  понад місяць облоги  у ванні своєї квартири, вона вже  прощалась із життям.  «Я сильно виснажувалась, сильно захворіла. Крутилась голова, думала, що не встану, вже кінець, вже прощалася, ноги потекли. Хліба немає, ні буряку ні картоплі, нічого немає. Це жах», – розповідає жінка про свої будні.

Дві доньки, які теж живуть в Чернігові, вмовляли пані Євдокію виїхати з міста, але вона відмовилася. Вони теж через неї залишилися, бо знали – мама не може залишити квартиру, де зберігається колекція картин їхнього батька і її чоловіка. «Ми 62 роки прожили. Я хвилювалась, вони пропадуть і не буде пам’яті, скільки праці вкладено», – переконує жінка.

Семен Недашківський відомий чернігівський художник, який все життя малював  рідні місто і край. Його картини є в місцевому музеї, але  головна колекція – у квартирі дружини. І вони тут не лише на стінах,багато просто акуратно складені і заховані. На картинах красива Україна, часто це осінь, ліси та поля Чернігівщини, старовинні храми Чернігова. Картини  показують  гостям як найбільший скарб і бережуть у кімнаті, яка найбільш захищена двома стінами.

Найстрашніші дні, згадує пані Недашківська, коли горіла будівля неподалік. Бачила як вона вибухнула і чула як неподалік на стадіон прилетіли 6 п’ятисоткілограмових бомб. «Боялась, щоб не згоріли картини, вогонь міг перекинутись далі», – пригадує свої переживання жінка.