Близько 70% персоналу цієї лікарні вже втекли — покинули Україну чи прямували на захід у відносно безпечне місце, подалі від лінії фронту. Діти Валентини та Аркадія Глущенко благали їх зробити те саме — втікати, кинути роботу, «залишитися живими». Але навіть коли російські військові наближаються, а їхні позиції тепер знаходяться приблизно за сім миль від цього східноукраїнського міста, двоє лікарів відмовляються втікати. Про це йдеться у спеціальному репортажі The Washington Post, повідомляє Foreign Ukraine.

«Якщо генерал втече зі шпиталю, що буде з армією? Я мушу допомагати людям. Не має значення, військові вони чи цивільні. Не має значення їх стать, віра чи статус», – розповідає Аркадій.

Подружжя Глущенко належать до невеликої кількості мирних жителів, які бажають залишитися в цьому анклаві на сході України, де загроза захоплення влади Росією стає дедалі ближчою.

За останні кілька тижнів російські збройні сили досягли великих територіальних успіхів, відтіснивши українських солдатів із ключових позицій та використовуючи артилерію для знищення інфраструктури в невеликих містах по дорозі.

У Сєвєродонецьку точаться вуличні бої. Інші прилеглі міста, зокрема Лисичанськ і Бахмут, зазнали інтенсивного обстрілу. Російські збройні сили також націлилися на Слов’янськ — місто, яке проросійські бойовики деякий час контролювали під час наступу на Донбас у 2014 році. На той час вони проникли до шпиталю, зрештою використовуючи частину його як свою базу, оскільки українські лікарі намагалися використати приміщення для лікування багатьох поранених мирних жителів.

Коли російських солдатів нарешті витіснили українські війська, у будівлі панував безлад.

«Двері були вибиті, а скрізь був бруд, — згадує Аркадій.

Цього разу, коли місто досі знаходиться в руках українців, співробітники лікарні, які залишилися, уникають думок про найгірший сценарій і натомість повністю зосереджені на поставленому завданні.