Ігор Середа – трунар. Він займався ритуальними послугами до війни, ховав людей під час окупації та допомагає перепоховати вбитих з братських могил у Бучі. Ігор у цій справі з дитинства. Ритуальними послугами у Немішаєвому займався його батько. Попри те, що він звиклий до такої роботи, у роботи гробаря були свої виклики під час війни.

Російські військові заїхали до Немішаївської громади, яка розташована між Бучею та Бородянкою, в перших числах березня. Попри ротацію вони залишалися там до початку квітня, поки Київщину не звільнили ЗСУ.

Ігор розповідає, що під час перебування російських військових в селах громади людей ховали і у дворах.

“Людину вбило осколками снаряда в Немішаєвому, то поховали у дворі, бо на кладовище їхати не дозволили. У Микуличах російські військові стали колоною біля хати, де загинула людина, і не дали вивезти тіло. Поховали у дворі”, – описує Середа ситуацію в своїй громаді.

Декому вдавалося домовитися з російськими солдатами. Наприклад, двом жінкам з сусіднього села Мироцьке.

На капот автомобіля гробарів наклеїли букву V і причепили білі стрічки. На кладовище бус з домовиною супроводжував російський БТР і КамАЗ.

“Приїхали на кладовище, навколо нас стояли три автоматники, голову піднімати не дозволяли. Копаєш яму і думаєш: ти в тій ямі будеш чи не ти”, – пригадує той випадок Ігор.